3. Джерела
Ми звикли до того, що оригінальність та абсолютна новизна — обов’язкові атрибути непересічного митця. Хоча це новочасний погляд. У випадку Сковороди — й багатьох-багатьох інших — маємо справу з опертям на численних попередників та інтерпретацією вже створеного; з виростанням з авторитетних джерел, книг — і Книги. Та з часом це стає все важче розгледіти.
1 сторона: Античність
Найкращим доказом твоєї любові до мене буде твоя любов до грецьких Муз, і якщо тобі дорога наша любов, то знай, що вона буде тривати доти, доки ти будеш шанувати доброчесність і еллінську літературу. Отже, наслідуй пальму: що сильніше її стискає скеля, то швидше й прекрасніше здіймається вона догори. Це — те дерево, яке дається в руки мученикам-переможцям, як можна бачити на іконах. Викроюй якусь часину і щодня потроху підкидай в душу, мов у шлунок, слово або вислів і немов до вогню підкидай потроху поживи, щоб душа живилась і росла, а не пригнічувалась.
/Лист Г. Сковороди до М. Ковалинського, Харків; кін. серпня — поч. вересня 1762 р./ [20]
Літературна творчість Григорія Сковороди посутньо тяжіє «до джерел» (ad fontes): греко-римської античності, Біблії, християнської апологетики й патристики. При цьому ідея «безпочаткової істини» (Софії-Премудрості Божої) заступає тут опозицію «Афін» та «Єрусалиму» [25].
Сковорода сам не згадує своєї лектури. Він говорить про книги, що їх носив із собою в подорожах: о библіотеко, ты моя избранна, / о немногими книги чтомы!
Але що це були за книги, важко сказати… Він перекладав (чи ліпше сказати, перероблював) Ціцерона та Плютарха. Ковалинський подає спис улюблених авторів Сковороди: Плютарх, Філон, Ціцерон, Горацій, Лукіян, Климент Олександрійський, Оріґен, Ніл, Діонісій (Ареопаґіта), Максим Сповідник [31].
2 сторона: Біблія
Біблія є людина, і ти людина. Вона є теля, і ти теж. Якщо пізнаєш її, то одна людина і одне теля будеш з нею. Пізнай же спершу себе. Вона з дурнем дурна, а з преподобним преподобна.
Пізнай же себе. Розділи між добром і злом, між коштовним і добрим, підлим і злим, пізнаєш її у ній, а без цього наїсися отрути.
/«Симфонія, названа Книга Асхань, про пізнання самого себе»/ [21]
Вся творчість Сковороди — це один-єдиний великий коментар до Святого Письма, це спроба розгадати потаємний сенс біблійних образів-символів. Ось чому Сковорода називав себе сам «любителем священної Біблії» [23].
Сковорода створив вчення про три світи: великий, або загальний світ; мікрокосм, тобто маленький світик або людина; і світ символічний, або Біблія. Втім, стосовно Біблії Сковорода застосовує іноді негативні характеристики. Біблія є водночас Богом і змієм. Вона брехлива, але й правдива, дурна, але й премудра. Цей подвійний характер Біблії дозволяє порівняти її зі сфінксом. Саме тому Сковорода відкидає буквальне розуміння Біблії. Біблія — це не остаточна істина, а тільки шлях, яким можна йти. Подібну інтерпретацію ми бачимо в тій-таки німецькій містиці, зокрема в Якоба Беме. Сковорода сполучає дві традиції: святоотцівську та містичну. Щоправда, у Сковороди немає детальної космогонії чи глибокої теології [9].
Помічна бібліографія
09. Лютий Т. Символічний світ Сковороди. Український тиждень. 2017. 24 жовтня. URL: https://tyzhden.ua/symvolichnyj-svit-skovorody (дата звернення 5.11.2022).
20. Сковорода Г. Повна академічна збірка творів /За ред. проф. Леоніда Ушкалова. Харків : Майдан, 2010. 1400 с.
21. Сковорода Г. Твори у 2 т. / Переклад із староукраїнської на українську Марії Кашуби, Валерія Шевчука. Київ : Обереги, 1994. Т. 1. Поезії. Байки. Трактати. Діалоги. 528 с.; Т.2. Трактати. Діалоги. Притчі. Переклади. Листи. 479 с.
23. Ушкалов Л. Ловитва невловного птаха: Життя Григорія Сковороди. Київ : ДУХ І ЛІТЕРА, 2017. 368 с.
25. Ушкалов Л. Григорій Сковорода і антична культура. Харків, 1997. 179 с.
31. Чижевський Д. І. Філософія Г. С. Сковороди / підготовка тексту й переднє слово Леоніда Ушкалова. Харків : Прапор, 2004. 272 с.