4. Проблеми
Від народження Сковороди минає три століття, від смерті — 228, а від часу створення ключових текстів — приблизно півтораста років. Утім, чимало принципових моментів, пов’язаних із суттю його вчення та світогляду, залишаються дискусійними. Ким Сковорода був направду? Філософом чи мислителем? Містиком чи просвітителем? Що сповідував: ідеї свободи чи постулат обоження? А якою мовою він усе це формулював?
1 сторона: Чи був він містиком? Чи був просвітителем?
Життя та творчість Сковороди підлягають основній містичній настанові — виходу людини за межі її власного єства й наближення до Абсолюту.
Сковорода, поза всяким сумнівом, був містиком. Філософ мав досвід трьох форм містичного переживання: очищення, просвітлення й екстазу.
Сковороді не був чужий елемент «візіонерства», на що вказує його замітка до діалогу «Брань архистратига Михаила со сатаною», що «сіе видѣніе аз, старец Даніил Варсава, воистину видѣх» [24].
Коли щодо містичного досвіду самого Сковороди може бути хоч тінь сумніву, містичний характер його філософії ніяким сумнівам не підлягає! [31]
«Ключем до розуміння» філософії Сковороди цілком може бути «німецька містика», тобто коло ідей Якоба Беме, Валентина Вайгеля, Ангела Силезія [23].
Раціоналізм та містицизм поняття зовсім не протилежні одне одному. Сковорода є представником містичного раціоналізму, оскільки він стоїть на ґрунті античної філософії й особливо на ґрунті неоплатонізму [16].
Сковорода був далекий від просвітницької ідеології, ба більше — досить різко критикував її (діалоги «Алфавіт миру», «Кільце»). Сковорода вкрай неприхильно ставився до поширеного під його добу «лібертинства» в питаннях релігії: «Сей есть источник безбожія и сердечному граду разоренія», що переконливо спростовує гадку про Сковороду як про «типового представника Просвітництва» [24].
2 сторона: Мова Сковороди
У побуті Сковорода розмовляв по-українському. Він говорив по-українському не лише з огляду на свою любов до рідної мови, але й тому, що цією мовою розмовляла тоді переважна більшість слобожан. Проте свої твори Сковорода за старою традицією писав або латиною, або прикметною для українського літературного бароко барвистою мовною «сумішкою» (lingua mixta). Оця lingua mixta не раз викликала гострі закиди на адресу Сковороди.
Натомість Юрій Шевельов уважав мову Сковороди створеним на українському ґрунті особливим різновидом російської мови. Не слід легковажити й тією обставиною, що сам Сковорода, який знав чимало мов і назагал дуже уважно ставився до слова, уважав мову своїх творів за українську.
Як і інші українські інтелектуалісти XVII–XVIII століть, Сковорода бездоганно володів латиною. Можна сказати, що латинська мова, побіч української, була мовою думання нашого філософа. Латинська мова в Сковороди є добірною та дуже вишуканою. Переважна більшість листів Сковороди написана по-латинському. Окрім того, Сковорода створив цілу низку латинських поезій і перекладів. Тим часом грецька мова посідає у творчості Сковороди значно скромніше місце. У своїй творчості він вдавався до неї нечасто [24].
Помічна бібліографія
16. Петров В. Особа Сковороди. Віктор Петров Розвідки: у 3 т. Київ : Темпора, 2013. Т.3. С. 1448-1522.
23. Ушкалов Л. Ловитва невловного птаха: Життя Григорія Сковороди. Київ : ДУХ І ЛІТЕРА, 2017. 368 с.
24. Ушкалов Л. Григорій Сковорода: Семінарій. Харків : Майдан, 2004. 876 с.
31. Чижевський Д. І. Філософія Г. С. Сковороди / підготовка тексту й переднє слово Леоніда Ушкалова. Харків : Прапор, 2004. 272 с.