8. Сприйняття

Розуміння того, про що думав і писав Григорій Савич, не було ані одномоментним, ані лінійним і передбачуваним. Історія плідних інтерпретацій його ідей вочевидь не менш карколомна, ніж історія кривотлумачень і химерних псевдонаукових нісенітниць. Хто вони — ті, що найточніше написали про Сковороду? І ті, хто витворили довкола нього зручні ідеологічні міфи?

Сторона 1

Основним першоджерелом наших відомостей про Сковороду являється твір, складений його учнем Михайлом Ковалинським: «Жизнь Григорія Сковороды. Писана 1794 года в древнем вкусе». І коли Сковороду можна назвати «українським Сократом», то його Платоном був Ковалинський.

Романтики, шукаючи «коріння» («начал») відкрили того, хто справді був преромантиком.

60-тим рокам (ХІХ ст.), для котрих «фізіологія» «Петербургских трущоб» була дійсністю, а психологія «Мудрого й Праведного» простою вигадкою, Сковорода був непотрібний. І час до 90-х років є часом занепаду.

Добою нового відродження, ювілейного, трохи офіційного, але все ж таки відродження, стали 90-ті роки, коли ак. Д. Багалій видав в 1894 році «Твори Г. С. Сковороди» [17].

Багалій, побіч Дмитра Чижевського, є найліпшим знавцем життя та творчості Сковороди. Чижевський був схильний тлумачити Сковороду як осердя української інтелектуальної традиції та намагався бачити Сковороду «у всеєвропейському культурному контексті» [24].

Леонід Ушкалов уже за життя був цілою окремою самодостатньою науковою інституцією досліджень постаті й творчості Сковороди [14].

Глибоко занурившись у події приватного життя Г. Сковороди і виснувавши з них чимало цікавих ліній, зупинилися на порозі «ширшої реальності» два автори найновіших спроб наукової біографії Г. Сковороди: Валерій Шевчук і Леонід Ушкалов Навіть метафоричні «півназви» їхніх студій (відповідно «Пізнаний і непізнаний Сфінкс» та «Ловитва невловного птаха») констатують нерозгадану загадку Г. Сковороди і його життєвих рішень [27].

Сторона 2

Здавалося б, клопотів і бід з росіянами нам удосталь, а тут ще й це: вони віддавна намагаються присвоїти собі ще й Григорія Савича. Відколи це почалося, з чого виростає — та що цьому неподобству протиставили українські вчені?

Слов’янофільство ХІХ ст. із неабиякою увагою ставилося до Сковороди, що засвідчують сковородинські матеріали на сторінках «Москвитянина» й «Московського наблюдателя». Слов’янофільську версію розробив іще Александру Хашдеу в нарисі «Григорій Варсава Сковорода» (1835) [24].

1912 р. в Москві з’явилася книжка «Григорій Савич Сковорода. Життя і вчення» Володимира Ерна, «представника московського неослав’янофільства» і проповідника «східно-християнського логизма».

М. Ф. Сумцов р. 1918 сперечавсь з Вол. Ерном, що трактував, подібно Шпетові, Сковороду «як русскаго философа» [18].

В дійсності Сковорода український і тільки український філософ, остання розкішна квітка старого українського життя, світогляду українського народу, його старого письменства, колишньої могилянської школи, кревний син свого народу, його чула, гарна, люб’язна і многодумна дитина [22].

Не можна не погодитися, що Ерн одірвав Сковороду від історичного ґрунту, взяв його «поза часом і місцем». Так само робить і Шпет, трактуючи Сковороду як представника «зарождающейся в XVIII веке светской и внеправительственной интеллигенции». Сковорода й, приміром, той-таки Радіщев — люди цілком різних соціяльних оточень і не тотожних культурних традицій. Сковорода — олександрієць і платоник і має якнайменше спільного з інтелігентським безтрадиційним «опрощенством» і філософським вульгаризмом «толстовства». Сковорода — людина иншої історичної епохи [18].

Помічна бібліографія

14. Набитович І. Остання мандрівка Леоніда Ушкалова на ліствиці Якова. URL: http://litakcent.com/2019/02/27/vichnist-leonida-ushkalova/

17. Петров В. Література про Сковороду. Книгарь. Літопис українського письменства, 1920. №1-3 (29-31). Стп. 15–24.

18. Петров В. Рецензія на: Шпет Г. Очерк развития руской философии. – Петроград: Колос, 1922. – Ч. 1. Записки історико-філологічного відділу Всеукраїнської Академії наук, 1926. кн. 7-8. С. 499–503.

22. Сумцов М. Сковорода і Ерн. Літературно-науковий вісник, 1918. Т. LXIX, Кн.1. С. 41–49.

24. Ушкалов Л. Григорій Сковорода: Семінарій. Харків : Майдан, 2004. 876 с.

27. Федорак Н. «Переступні» роки Григорія Сковороди: історичний контекст народження філософа-містика. Слово і час. 2022. №5 С. 107-116.