6. Творчість
Сковорода у своїй творчості як мінімум дволикий: він писав тексти і добряче охудожнені (байки, пісні), і відверто філософські (трактати). Якою мірою вони переплетені, породжені схожими імпульсами? Можливо, слід говорити про художньо-філософську творчість як єдність, не розщеплюючи її? Чи це надто сміливе узагальнення? Навіть на території своїх чи не основних зусиль — у різномастих текстах — Сковорода продовжує «втікати» від твердих визначень.
1 сторона – Трактати Сковороди
До жанру філософсько-богословського трактату Григорій Сковорода звернувся, вимушений залишити викладацьку працю в Харківському колеґіумі в 1766 р. За спогадами самого письменника, він оселився за десять верст від Харкова, у володіннях Земборських — селі Гужвинське, живучи на пасіці посеред похмурого лісу. Першим його твором став трактат «Наркісс. Розглагол о том: узнай себе» (до 1767). Він був присвячений темі самопізнання [4].
Сковорода розумів філософію передовсім як певний спосіб існування. У одному з листів до Михайла Ковалинського він, спитавши самого себе: «Що таке філософія?» — відповів: «Перебувати на самоті із собою, із собою вміти вести розмову». Таке розуміння єства філософії обумовило й відповідний стиль філософствування [24].
Сам Сковорода називав 15 своїх філософських трактатів символічно-алегоричного характеру, поданих переважно в діалогічній формі.
Сковородинівський діалог демонструє, з одного боку, спорідненість із характерними для української барокової літератури «вопросоотвітами», а з другого — виразну жанрову зорієнтованість на діалог «сократівський». «Дружескіе разговоры» Григорія Сковороди засвідчують те, що християнізований сократизм був найпосутнішим виміром «учительності» його філософської прози, так само, як і псальми «Всякому городу нрав и права» [25].
2 сторона – Байки Сковороди
Перу Сковороди належить перша в історії української літератури збірка байок. У 1769 році, облишивши виклади в Харківському колеґіумі, він заходився коло літературної праці, написавши півтора десятка прозових езопівських байок. А навесні 1774 року в Бабаях — іще п’ятнадцять та й скомпонував збірку, яку назвав «Харківські байки». Байку Сковорода розглядав як філософський жанр. Основна тема, якою переймається Сковорода-байкар, так само філософська — «сродність».
Персонажами «Харківських байок» виступають тварини й птахи, люди, стихії, приладдя, коштовне каміння. Почасти вони взяті Сковородою з езопівських сюжетів, як-от Орел та Черепаха, Гній; почасти — з популярних емблематичних енциклопедій (Змія, яка скидає із себе линовище, Верблюд та Олень), а почасти є цілком оригінальними, як-то дзиґарські коліщата, Вітер чи Брусок [24].
Вихований у Києво-Могилянській академії, Григорій Сковорода був знайомий із шкільною теорією байки. Під час праці в Харківській колеґії він сам написав на езопівський сюжет байку про Козеня та Вовка. Згодом, можливо, для прикладу на власних лекціях, Сковорода написав дві віршовані «фабули»: про необачного філософа Фалеса, який, споглядаючи зорі, впав у яму, та про міфологічного Тантала.
Ці твори засвідчують дотримування автором шкільної теорії, за якою байка (лат. fabula) розглядалася як різновид фіктивного риторичного прикладу [4].
Помічна бібліографія
04. Ісіченко Ігор, архиєпископ. Історія української літератури: епоха Бароко (XVII-XVIII ст.). Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. Львів : Святогорець, 2011. 568 с.
24. Ушкалов Л. Григорій Сковорода: Семінарій. Харків : Майдан, 2004. 876 с.
25. Ушкалов Л. Григорій Сковорода і антична культура. Харків, 1997. 179 с.